Опікове виснаження

Опікове виснаження є закономірним результатом неадекватного заповнення ззовні потреб адаптаційного процесу. Швидкість розвитку процесу залежить від двох головних причин: рівня гіперметаболізму (виразності стрессорной реакції) і ступеня невідшкодування добової потреби організму в енергетичному і пластичному матеріалі. Перша причина була відзначена ще в дослідженнях В. В. Давидова (1967) і Н. І. Кочетигова (1973), коли був зроблений висновок, що при підвищеній функції кори надниркових залоз (наслідок гіперактивності гіпоталамічних центрів) опікове виснаження настає швидше. При розвитку ж важкого опікового виснаження (виснаження адаптаційних можливостей зі зниженням активності медіаторних систем) спостерігається значне зниження функціональної активності коркового і мозкового шарів наднирників [Шуригін Д. Я., 1966]. Основний обмін у хворих в цьому періоді нормальний або знижений, що відрізняє його від початкових періодів опікової хвороби, коли основний обмін у більшості випадків підвищений [Гублер Є. В., Зіміна Е. П., 1963, Кочетигов Н. І., 1973] . Цьому станом супроводжує хронічна судинна недостатність з помірною артеріальною і венозної гіпотонією з розвитком міо-кардіодістрофіі [Філатов В. І., 1968, Клячкин Л. К., Пінчук В. М., 1969]. Таким чином, опікове виснаження є закономірним наслідком неадекватного лікування тяжкої опікової травми, представляючи собою поступове витрачання власних ресурсів організму на потреби адаптації, що і призводить до її зриву у міру виснаження цих ресурсів. Саме опікове виснаження є головною причиною розвитку неспроможності системи підтримки гомеостазу в пізні терміни після отримання опікової травми. Єдиним способом лікування цього ускладнення є, як уже було зазначено вище, відновлення балансу трофічних медіаторів, замісна гормонотерапія з одночасним відшкодуванням енергетичних і пластичних потреб організму і відновленням позитивного азотистого балансу.