Головна/Лікування хвороб/Патофізіологія захворювань серцево-судинної системи


Прогноз і лікуванняПрогноз хронічної МН залежить від її причини. Наприклад, ревматична МН відрізняється дуже повільним прогресуванням; 15-річна виживаність досягає 70%. З іншого боку, протягом МН будь-якої етіології може раптово погіршитися при приєднанні ускладнень, таких як розрив сухожильної нитки або ендокардит, що вимагає невідкладного втручання.

Медикаментозне лікування мітральної недостатності направлено на збільшення антеградного серцевого викиду і зменшення регургітації в ЛП, а також на зниження вираженості легеневого застою. При гострій МН з явищами серцевої недостатності лікування включає внутрішньовенне введення діуретиків для купірування набряку легенів і вазодилататорів (наприклад, нітропрусиду натрію) для зменшення опору антеградному кровотоку і збільшення серцевого викиду. При хронічній МН збільшення антеградного кровотоку може бути досягнуто призначенням пероральних вазодилататорів, таких як інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту або гідралазин.

Оскільки хронічна МН викликає постійне перевантаження ЛШ обсягом, з плином часу вона може призвести до порушення його скорочувальної функції і, врешті-решт, до серцевої недостатності. Оперативне лікування вади має проводитися до розвитку дисфункції лівого шлуночка, але, враховуючи операційну смертність та обмеження, пов'язані з протезованими клапанами, хірургічне втручання намагаються максимально відстрочити. Незважаючи на більш ніж 30-річний досвід, визначення термінів втручання у хворого з хронічною МН залишається однією з найскладніших проблем у практичній кардіології. Це пов'язано з відсутністю чітких доказів поліпшення виживаності після протезування мітрального клапана в порівнянні з природним перебігом хвороби (через потенційні ускладнення, пов'язаних з наявністю штучних клапанів), навіть при поліпшенні стану хворих після операції. На щастя, останні досягнення хірургії дозволяють проводити багатьом хворим реконструктивні операції на мітральному клапані, а не його протезування, і, таким чином, уникати проблем, пов'язаних зі штучними клапанами. Реконструктивні операції включають хірургічне відновлення структур клапана, відповідальних за регургітацію. Наприклад, на перфоровану стулку накладають латку з аутологичного перикарда, а розірвану нитку сухожильну підшивають до папілярного м'яза. У таких пацієнтів післяопераційна виживаність краща, ніж при природному перебігу хвороби, що стимулює проведення подібних операцій в ранні терміни.

Операційна летальність складає приблизно 2-4% при реконструкції клапана і 8-10% при його протезуванні. 10-річна виживаність становить більше 80% при реконструкції клапана і 50% при його протезуванні. В цілому, реконструктивні операції на клапані більше показані молодим пацієнтам з міксоматозною дегенерацією клапана, а протезування частіше використовується у літніх хворих з більш важким порушенням його структури.