Фото синдром Рейтера
Синдром (захворювання) Рейтера є поєднанням ураження сечостатевих органів (найчастіше у формі неспецифічного уретропростатиту), суглобів (реактивний оліго-або ж моноартрит), а також очей (кон'юнктивіт), що формуються відразу або ж послідовно.
Синдром Рейтера. Симптоми
Синдром Рейтера характерний в більшості випадків для молодих чоловіків у віці 20-40 років (80% випадків), трохи рідше - жінок, в дуже рідкісних випадках - дітей. Початок захворювання часто проявляється саме поразкою сечостатевих органів (цистит, уретрит, простатит) після декількох днів (у деяких випадках місяць) після статевого зараження або перенесеного ентероколіту. Уретрит проявляє себе неприємними відчуттями в процесі сечовипусканні, свербінням, властивим печінням, гіперемією біля зовнішнього отвору сечовипускального каналу, мізерними виділеннями з уретри і піхви. Виділення найчастіше слизового характеру. Слід не забувати, що уретрит не буває яскраво вираженим, як, наприклад, при гонореї і може проявитися лише не об'ємними слизисто-гнійними виділеннями з уретри або тільки лише дизурією вранці. Можливо відсутність дизурійних явищ. Приблизно у 30% чоловіків урогенітальний хламідіоз протікає абсолютно безсимптомно. У даних хворих часто має місце тільки ініціальна лейкоцитурія або збільшення числа лейкоцитів у забарвленому за Грамом мазку, який взятий з тампона, введеного на глибину кілька сантиметрів в передню частину уретри.
Ураження очей наступає після уретриту, досить часто виявляється кон'юнктивітом, трохи рідше ірит, увеїт, іридоциклітом, ретинітом, ретробульбарним невритом, кератит. Слід зауважити, що кон'юнктивіт може бути й досить слабовираженним, триває протягом декількох днів і залишитися просто непоміченим.
Синдром Рейтера. Симптоми
Головною ознакою захворювання є саме поразка суглобів, що розвивається приблизно по закінченню півтора місяця після гострої інфекції сечостатевої або ж її загострення. Найбільш властивим виступає саме асиметричний артрит з залученням суглобів нижніх кінцівок - колінних, міжфалангових, гомілковостопних, плюснефалангових. Характерні болі в суглобах істотно посилюються вночі та вранці, шкіра над ними гіперемована, виступає піт. Властиво «сходове» (а саме знизу вгору) послідовне залучення суглобів після декількох днів. Саме для урогенного артриту патогномонічні переартикулярний набряк пальця в цілому і сосископодібна дефігурація пальців з характерною синюшно-багряним забарвленням шкіри, а також лжеподагрічна симптоматика у разі залучення суглобів великого пальця стопи.
Синдром Рейтера. Причини захворювання
Найчастішим збудником даного розладу є грамнегативна бактерія Chlamydia trachomatis. Хламідії являють собою облігатні внутрішньоклітинні паразити, розміри яких 250-300 нм. При згубних умовах (вплив антибіотиків, хіміопрепаратів і т.п.) хламідії здатні трансформуватися в L-форми, які мають найменшу здатність до антигенного подразнення імунокомпетентних клітин і можуть тривалий час займатися внутрішньоклітинним паразитуванням. Все це сприяє хронічному характеру даної інфекції. Це сама широко розповсюджена інфекція, яка здатна передаватися статевим шляхом і виступає приблизно в 60% випадків справжньою причиною негонококкових уретритів у представників сильної статі. Хламідійні уретрити володіють рецидивуючим або хронічним перебігом. У жінок хламідії провокують хронічний цервіцит, аднексит, сальпінгіт, цистит. Жінки, які страждають даними захворюваннями, виступають носіями хламідії, але самі досить рідко страждають урогенним артритами.
Chlamydia trachomatis передається як статевим так і нестатевим (мається на увазі побутове зараження) шляхом і виявляється вона внутрішньоклітинно в епітелії уретри, кон'юнктиви, а також цитоплазмі клітин синовії.
Синдром Рейтера. Лікування
Лікування лише уражених суглобів - турбує хворого найбільше так як суглоби самий яскравий прояв цього захворювання, а відсутність результатів, само собою сприяє затяжному і хронічному характеру розладу. До того ж призводить використання фармацевтичних препаратів пеніциліну, а також цефалоспоринів. Має проводитися обов'язково одночасне лікування хворого і його партнера.
Лікувальні заходи при терапії такого захворювання як синдром Рейтера можна умовно поділити на два напрямки:
Синдром Рейтера - Антибактеріальна терапія інфекції.
Синдром Рейтера - Протизапальна терапія суглобового процесу.
Синдром Рейтера - При лікуванні уретрогенних форм антибактеріальна терапія здійснюється за допомогою максимальних добових доз, протягом приблизно 4-6 тижнів. На початку найчастіше здійснюють інфузійні методи введення препаратів. Доцільно застосовувати послідовно кілька антибіотиків різноманітних фармацевтичних груп близько 15-20 днів кожен із них.
До антибіотиків, які використовуються в процесі лікування такого захворювання як синдром Рейтера: фторхінолони, тетрацикліни, а ще макроліди.
З препаратів першої групи найактуальнішим є саме доксициклін для внутрішньовенного використання і пероральна форма доксицикліну, а саме доксицикліну моногідрат, відмітний порівняно хорошою переносимістю у разі тривалого застосування. Препарати призначають у дозі 200-300 міліграмів протягом доби приблизно 2-3 тижні. Істотною перевагою доксицикліна виступає їхня висока противохламідійна активність і схожість до кісткової тканини. Крім того, доксициклін успішно інгібують активність колагенази, пригнічуючи формування супероксидних радикалів і знижують інтенсивність клітинного імунітету, надаючи при цьому патогенетичний вплив.
Антибіотики належать до групи фторхінолонів володіють просто неповторним механізмом функціонування, головним на пригніченні ферменту, який відповідальний за зростання і ділення бактеріальної клітини. Ципрофлоксацин рекомендують у дозуванні (одна доба) 0,75-1,0 г, офлоксацин - 0,4-0,8 г, Ломефлоксацин - 0,4-0,8 грамів. Недоліком препаратів виступає відносно висока токсичність, за не тривалий термін застосування (пару тижнів) і вікові обмеження.