Запаморочення

Запаморочення - це порушення просторової орієнтації організму

Запаморочення - це порушення просторової орієнтації організму. Прийнято виділяти системне (воно характеризується рухом самого хворого або предметів навколо нього) і запаморочення (при ньому виникає відчуття провалювання, нестійкості і опори, яка йди з-під ніг).

У системі орієнтації в просторі важливе значення грає саме вестибулярна система. А ще важлива зорова і так звана система соматосенсорна, але в набагато меншому ступені. Тому порушення вестибулярного апарату грають переважну роль у розвитку запаморочення. Цей тип порушень прийнято називати не інакше, як периферичним запамороченням. А ось центральне запаморочення зазвичай виникає через розвиток патології стовбура головного мозку або мозочка.

Запаморочення. Причини

Саме токсичні впливи на структури мозку є найбільш частими причинами, які призводять до розвитку центрального запаморочення. Причому, навіть лікарські препарати можуть виступати в якості токсинів. Приміром, аміноглікозиди і деякі протипухлинні препарати. Запаморочення цілком можна віднести і до побічних ефектів, які супроводжують прийом нейролептиків, бензодіазепінів і антиконвульсантів. Наслідки черепно-мозкових травм також відносяться до причин виникнення запаморочення.

Запаморочення майже завжди супроводжує розвиток меньєроподібного синдрому та хвороби Меньєра. Вона виникає при збільшенні у внутрішньому вусі обсягу ендолімфи. Треба сказати, що причиною появи меньєроподібного синдрому зазвичай є хронічна компресія хребетної артерії. А ось вона, в свою чергу, виникає через розвиток остеохондрозу шийного відділу, вегетосудинної дистонії чи вертебробазилярної недостатності. Для порушення кровопостачання всієї вестибулярної системи також характерний розвиток запаморочення. Приміром, емболія артерії лабіринту може призводити до односторонньої глухоти і запаморочення, причому, досить швидко прогресуючого.

Запаморочення. Лікування

У першу чергу потрібно усунути причини, які призвели до розвитку запаморочення. У процесі лікування можуть бути використані немедикаментозні компоненти. Вони спрямовані безпосередньо на оптимізацію способу життя. Наприклад, при будь-яких дефектах слуху і зору важливу роль відіграє правильний підбір слухового апарату та окулярів. Якщо ж пацієнт страждає на хворобу Меньєра та артеріальною гіпертензією, то необхідно дотримуватися безсольову дієту. Використання тростини в повсякденному побуті теж буває раціональним. Якщо в молодому і середньому віці відбувається розвиток системного запаморочення, то в цьому випадку допоможе масаж і заняття лікувальною фізкультурою.

При симптоматичному лікуванні внутрішньом'язово або внутрішньовенно вводиться діазепам (по 2 мл), внутрішньом'язово - атропін або 2 мл церукала. Найчастіше використовують препарати, що входять до фармакологічної групи діуретиків, антидепресантів та антигістамінних. Сьогодні при симптоматичній терапії (для лікування хронічних форм запаморочення) використовується бетасерк - стимулятор гістамінових рецепторів. Застосовувати препарат треба 2-4 рази на день по 8-16 мг. Курс лікування становить не менше місяця. При цьому доза повинна поступово знижуватися.

Якщо головокружіння відбувається в результаті яких-небудь психосоматичних порушень, то рекомендується почати приймати препарат еглоніл (до 1 г на добу). Призначається він, як перорально, так і орально. Що ж до хірургічного лікування, то воно вкрай рідко застосовується для лікування запаморочень. Зазвичай застосовують його лише для деструкції фронтального ампулярного нерва. Подібний метод використовується при лікуванні важкого запаморочення, дуже стійкого до медикаментозної терапії.