Міастенія - захворювання м'язів
Велика кількість фахівців з основної частини галузей медичної науки, на сьогодні, приділяють досить багато уваги міастенії. Цю тему зачіпають і в оглядах, і в статтях, публікації яких є і у хірургії, акушерстві, анестезіології, гінекології та неврології. У журналах з теоретичним напрямком присутні також аспекти з таких наук, як імунологія, молекулярна патологія, нейрофізіологія, фармакологія, патоморфологія і т.д. Під час спостереження пацієнтів хворих на міастенію, у лікарів присутні труднощі на кожному етапі. Досить важко встановити точний діагноз, якщо є схожі патологічні стани, то складно провести диференціальну діагностику; труднощі при виборі оптимального напрямку в лікуванні; прийняти правильне рішення, щодо психологічної та соціальної адаптації пацієнта; складність питань, що відносяться до пологів, вагітності, і багато інших проблем і питаннь, які утворюються після спілкування з такою категорією хворих, які потребують спостереження доктора під час довгих років захворювання.
Міастенія. Симптоми
Міастенія належить до захворювань, які характеризуються порушеннями при нервово-м'язовій передачі, а також слабкістю і патологічною стомлюваністю поперечносмугастих м'язів (скелетних).
Міастенія. Причини
Міастенія, яку придбали хворі, пов'язана з формуванням антитіл, по відношенню до ацетилхолінових рецепторів, що знаходяться на постсинаптичній мембрані, що відноситься до нервово-м'язевого синапсу. Вилочкова залоза відіграє головну роль у патогенезі аутоімунної реакції.
Буває також вроджена міастенія, але це більш рідкісне захворювання. Воно обумовлюється генетично детермінованим дефектом, що належать до нервово-м'язових синапсів.
Патологічна м'язова слабкість виникає в наслідок порушень рухового апарату. Характерними є виборчі поразки м'язів, а також невідповідності в порушеннях функцій м'язів, а також відповідних зон іннервації м'язів.
Найбільш частому ураженню піддаються поперечносмугасті м'язи:
1) лицьові - на 75%;
2) окорухові - від 60 до 90%;
3) жувальні - на 30%;
4) бульбарні - на 30%;
5) м'язи рук - на 77% і м'язи ніг - на 55%;
6) м'язи тулуба та шиї - на 30%.
Міастенія. Діагностика
Міастенічнийсиндром - на підставі клінічних проявів. Береться прозеррінова проба, яку здійснюють за допомогою введення 0,05% розчину прозерину, доза якого складає 1 - 3 мл під шкіру, а також 0,1% розчину атропіну - доза 0,5 мл. Оцінювати ефект, наприклад, відновлення артикуляції під час читання, можна після 30 хвилин.
ЕНМГ - це електронейроміографія практикуюча електрофізіологічне дослідження, за допомогою якого виявляється зниження амплітуди потенціалу, дія якого, як мінімум, на 10% відхиляється від норми, застосовуючи стимуляційне ЕНМГ на 12 - 15%.
Визначення серологічного рівня антитіл по відношенню до холінових рецепторів, а також поперечносмугастих м'язів в крові.
Міастенія також діагностується за допомогою рентгенівсько комп'ютерної томографії або ж магніторезонансною томографією органів середостіння.
Міастенія. Лікування
Застосовують АХЕП, як найпростіший у використовуванні метод лікування, під час розвитку міастенії. Дуже широко застосовуються в клінічній практиці, на сьогодні, при міастенії такі лікарські препарати: прозерин, калімін, тензілон. Відмінність між цими засобами полягає в тривалості їх дії. Так, прозерин - близько 2-3 годин, тензінол - пару хвилин, калімін - приблизно 4-5 годин.
А ось Убретид, в основному, не застосовують, тому що формується кумулятивний ефект і розвивається холінергічна криза. Тензінол застосовують лише для діагностичних цілей. Якщо необхідна швидка дія, то використовують прозерин. Дуже велику перевагу віддають Каліміну.
Міастенія вимагає такого дозування: нова доза приймається тільки після того, як залишиться 30 хвилин до закінчення дії минулої. Якщо потрібно перевести хворих на парентеральне введення препарату потрібно врахувати, що 1 мг 0,05% розчину прозерину рівноцінний 1 таблетці Калімін, яка дорівнює 60 мг.
Чутливість до АХЕП підвищується в таких випадках, як інфекція, mensis, ремісія. Саме в цей момент і потрібно знизити дозу засобу.