Лікарські засоби

У наш час для лікування захворювань кишечника застосовується велика кількість лікарських препаратів, крім того, щорічно фармацевтична промисловість пропонує один-два десятки нових медикаментозних засобів. Тому описувати якийсь конкретний препарат, на мій погляд, недоцільно. Крім того, вибір та призначення лікарського засобу - це завдання і прерогатива лікаря.

Мені ж видається необхідним розповісти про правила прийому ліків, що призначаються всередину.

Чи замислювалися ви про те, що відбувається після того, як ви прийняли який-небудь препарат? При прийомі ліків усередину, перш ніж почати діяти, вони потрапляють в шлунково-кишковий тракт, в якому, як ви знаєте, живуть мікроорганізми, виробляються шлунковий і кишковий соки, перебувають компоненти їжі та продукти їх перетравлення і т. д. Все це може змінити структуру прийнятого препарату; вплинути на ефективність терапії, підвищивши або знизивши її; привести до розвитку небажаних (побічних) ефектів лікування.

Найагресивнішим фактором шлунково-кишкового тракту в цьому відношенні є шлунковий сік. Він містить ферменти, які руйнують багато лікарських речовин. До його складу входить також соляна кислота, завдяки якій шлунковий сік набуває кислу реакцію. Збільшення продукції соляної кислоти клітинами шлунка призводить до підвищення всмоктування лікарських речовин, які за своєю природою є кислотами (ацетилсаліцилова кислота (аспірин), фенобарбітал, фуросемід та ін.) Всмоктування лікарських речовин, які є підставами (кодеїн, кофеїн та інші), в цих умовах, навпаки, знижується.

Зміна кислотності шлункового соку носить циклічний характер і залежить від прийому їжі, її властивостей, регулярності харчування (див. схему 1). Зазвичай натще продукція соляної кислоти незначна і шлунковий сік слабокислий. Прийом їжі призводить до стимуляції продукції соляної кислоти, причому зміна (збільшення виділення) відзначається вже за 10-20 хвилин до прийому їжі, що суб'єктивно сприймається як почуття голоду.

Схему 1). Зміни кислотності шлункового соку після прийому їжі

Компоненти їжі, особливо молоко, м'ясо, яйця, поступово знижують кислотність, нейтралізуючи соляну кислоту. Після цього при поступової евакуації їжі зі шлунка в інші відділи шлунково-кишкового тракту шлунковий сік знову стає більш кислим. Тільки через 3-4 години після прийому їжі кислотність шлункового соку досягає того ж значення, що і натщесерце.

Здавалося б, лікарські речовини, що є кислотами, виходячи з наведених даних потрібно приймати на початку їди або через 2 години після їжі, а лікарські речовини, що є лугами, - натще або відразу після їжі. Однак деякі препарати, наприклад еритроміцин, тетрациклін, сульфадіметок-син, каптоприл, можуть взаємодіяти з компонентами їжі. Інші лікарські засоби, наприклад ацетилсаліцилова кислота (аспірин), надають подразнюючу дію на слизову оболонку шлунка, що при тривалому прийомі може призводити до її запалення (гастрит) і навіть виникнення виразки. Такі препарати, як, наприклад, дротаверин (но-шпа), хоча і не взаємодіють з їжею і не дратують стінку шлунка, але можуть негативно позначитися на процесах травлення. Тому в тих випадках, коли це спеціально не обумовлено, лікарські препарати приймають натще. Такий прийом дозволяє звести до мінімуму взаємодія ліків і компонентів їжі. Рекомендації щодо застосування найбільш поширених препаратів залежно від прийому їжі представлені в таблиці 3.

Застосуванням натще вважають прийом лікарських засобів не менше ніж за 30 хвилин до їди (при регулярному харчуванні) або через 4 години після їди.

Під час їжі приймають препарати, стійкі до дії кислот, а також травні ферменти.

Після їжі приймають лікарські речовини, що подразнюють слизову оболонку шлунка.

Таблиця 3. Рекомендації щодо застосування найбільш поширених лікарських препаратів залежно від прийому їжі (якщо лікарем не вказано інакше)

Жувати - не жувати. Щоб лікарські препарати всмокталися в кишечнику і почали надавати свою дію на організм, необхідно їх розчинення в соках, вироблюваних шлунково-кишковим трактом.

Попереднє розжовування прискорює процес розчинення, що звичайно сприяє більш швидкому всмоктуванню лікарських речовин. Однак при цьому підвищується ймовірність взаємодії препарату з компонентами їжі, зі шлунково-кишковими соками. Тому деякі ліки не рекомендується розжовувати.

Крім того, не слід розжовувати таблетки, капсули й драже, вкриті оболонкою, яка призначена для захисту діючих лікарських речовин від агресивних факторів шлунково-кишкового тракту. Без такої оболонки активність цих речовин знижується і в ряді випадків може виявитися нульовою.

Вченими-фармакологами було доведено, що попереднє розжовування має сенс тільки для тих препаратів, які повільно або погано розчиняються у воді (дигоксин, ніфедипін та ін.)

Ряд лікарських засобів має подразливу дію на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту. У цьому випадку їх попереднє розчинення дозволяє знизити цей побічний ефект. Однак розчиняти можна тільки ті таблетки, які спеціально для цього призначені. Рекомендації за способом застосування препаратів, що вводяться через рот (перорально), дані в таблиці 4.

Таблиця 4. Рекомендації за способом перорального застосування препаратів

Деякі харчові продукти при сумісному прийомі з тим чи іншим ліками можуть надати небажану дію. Орієнтуючись на дані, представлені в таблиці 5, змініть раціон харчування в період прийому призначеного лікарем фармакологічного кошти, і ви уникнете можливих побічних ефектів лікування.

Таблиця 5. Несумісність деяких ліків і харчових продуктів