Головна/Лікування хвороб/Опіки


Ефективність відновлення шкірного покриву клітинних пластів кератиноцитів залежить від безлічі чинників, які умовно можна розділити на наступні групи:

дотримання технології вирощування і пересадки клітин;

стан рани (ступінь васкуляризації, наявність запалення, ексудації, кровотечі);

загальний стан організму.

Ефективність методу складається з успіху здійснення біотехнологічного етапу (культивування клітин) і подальшої їх пересадки. Для характеристики біотехнологічної складової доречно використовувати показник, що відображає співвідношення отриманих клітинних пластів до площі шкірного клаптя, з якого були виділені кератиноцити. Представляється можливим цей показник позначити як показник ефективності культивування (ПЕК).

ВЕК = sys ^,

де SK - площа шкірних клаптів;

S ^ - площа вирощених епітеліальних пластів.

Величина ВЕК залежить від безлічі факторів, включаючи терміни відбору проб шкіри, умови зберігання та терміни доставки, особливостей культивування, якості використовуваних середовищ і ростових факторів, крім того, відображає індивідуальну майстерність клітинних біологів.

З 1 см2 шкіри можливо виростити до 1000 см2 і більше епітеліальних пластів. Таким чином, за своєю ефективністю метод багаторазово перевершує всі відомі методи пластики.

Разом з тим, невдало проведена процедура пересадки клітинного пласта може звести нанівець всю раніше проведену роботу. Ефективність заключного етапу технології лікування, включаючи підготовку ран до пластики і якість проведення трансплантації, характеризує показник ефективності трансплантації (ПЕТ), що відображає результат пересадки - відновлення шкірного покриву і обчислюється у відсотках від площі пересаджених пластів.

n9T = Sn / ST ,(%),

де Sn - площа прижившись пластів кератиноцитів; ST - площа пересаджених пластів кератиноцитів.

В англомовній науковій літературі використовується близьке за змістом показник, що позначається терміном take, що характеризує первинне приживлення клітинних трансплантатів. За кордоном також йріменяется термін survival, який відображає довгострокові результати пластики і використовується, головним чином, при оцінці результатів пересадки алогенних клітин.

На початку 80-х років ефективність лікування була відносно невисокою. У міру накопичення досвіду в зарубіжних центрах ефективність виконаних трансплантацій істотно підвищилася. Зокрема, з даних R. Odessey (1992) випливає, що при лікуванні 240 тяжелообожженних рівень приживлення МПК перевищив 60% від площі пересаджених трансплантатів. R. Weekly, R. Klein (1992) повідомили, що при трансплантації 10 тяжелообожженних 1309 пластів аутологічних МПК середній рівень приживлення склав 72%. S. Krupp і співавт. (1992) досягли при лікуванні 21 дитини з обширними опіками приживлення на рівні 75% від площі пересаджених пластів. К. МсАгее і співавт. (1993) повідомляють, що ними досягнуто 80% середній рівень приживлення пластів від площі пересаджених.

Тим не менш, незважаючи на досягнутий прогрес, непріжівленіе все-таки має місце. До цих пір основною причиною загибелі клітинних пластів в рані є мікробна інфекція [R. Odessey, 1992]. Про це ж свідчать і дані, отримані при лікуванні дітей з обширними опіками, В. Gobet і співавт. (1994). При цьому автори відзначили, що при пересадці клітинних пластів на рани при виконанні реконструктивних операцій відбувалося краще і склало 80-98% від площі пересаджених пластів. При лікуванні обпечених результати були значно гірше (20% від і більше). Різниця в результатах пластики обумовлена ??відмінностями в рівнях мікробного обсіменіння чистої хірургічної та опікової ран.

Окрім інфекції частою причиною невдалої пластики є кровотеча [Duingslaeger L. et al., 1994]. Крім того, на приживлення пластів впливають і інші фактори: якість проведеної протишокової терапії, рівень харчування постраждалого, характер проведеного хірургічного та місцевого консервативного лікування [Rives J. et al., 1994]. L. Donati і співавт. (1992) не виявили яких-небудь залежностей в ступені приживлюваності клітинних пластів від віку пацієнтів і від площі ран. Локалізація ран при відповідному рівні їх підготовки до пластики, на думку L. Duigslaeger і співавт. (1994) не має великого значення при приживлення клітин.

Як вже зазначалося раніше, одним з ключових моментів в лікуванні біотехнологічними методами є процедура перенесення клітин на ранові поверхні і подальше ведення ран.

Аналізуючи результати пересадки культивованих кератиноцитів встановили, що наявність ознак запалення і навіть невеликий ексудації в ранах практично зводить нанівець ймовірність приживлення клітинної культури. Однією з можливих причин невдалої трансплантації є зниження життєздатності клітин при знятті МПК з підкладки і подальшому їх перенесення на раневі поверхні. Зазначений ефект раніше був продемонстрований V. Barrandon (1988) в дослідах на мишах бестімусних. Аналогічні спостереження були зроблені в клініці термічних уражень ВМедА. Невдачі при трансплантації МПК на рани були обумовлені двома основними причинами: недостатнім ступенем готовності ран до пластики і допущеними помилками в процесі зняття шару з підкладки і перенесення на раневі поверхні.