Головна/Лікування хвороб/Опіки


Тривалість загоєння ран донорських ділянок залежить від двох основних причин: від товщини зрізаних шкірних клаптів і від обраного методу лікування. Найбільш повно методи лікування ран донорських ділянок відображає класифікація, запропонована С. І. Кисельовим (1971). Відповідно до цієї класифікації виділяють такі групи методів:

Відкрите лікування.

Лікування під пов'язками:

а) товстої ватно-марлеву або марлевою;

б) тонкої марлевою (що складається з 1-2 шарів марлі);

в) з індиферентними оліями (вазеліновим, персиковим, під сонячним і ін) з залишенням на рані тонкої марлевої пов'язки;

г) з препаратами для місцевого лікування, що володіють разнооб різною ефективністю (протизапальної, антібактеріален ної, прискорює репаративні процеси та ін);

д) під непроникними пов'язками, виконаними з різних матеріалів;

е) з використанням алогенних або ксеногенної шкіри або дерми;

ж) із застосуванням білкових протектівов (фібрину плівки і т. д.);

з) із застосуванням вільної або місцевої шкірної пластики.

До цього переліку можна також додати використання амніот-чеський мембрани і культивованих in vitro клітин (фібробласти, кератиноцити).

У чистому вигляді (без єдиного шари марлі) лікування ран донорських ділянок проводиться вкрай рідко. Набагато частіше, на поверхні рани залишають один шар марлі, який пізніше зрошують 5% розчином марганцевокислого калію або висушують різними фізичними методами (лампою Солюкс, іншими інфрачервоними випромінювачами, потоком теплого повітря з фена і т. д.). Метою такого лікування є формування тонкої скоринки струпа, що запобігає інфікуванню ран, під якою надалі відбувається епітелізація.