Госпітальні інфекції у новонароджених

Госпітальною (внутрішньолікарняною, нозокоміальною - від грец. Nosokomeo - доглядати за хворим і лат. Nosocomium - лікарня) інфекцією називається будь-яке клінічно розпізнане локалізоване або системне захворювання, викликане інфекційним агентом у пацієнта, який перебуває в стаціонарі більше 48-72 год при відсутності в момент надходження до лікарні ознак цієї хвороби або її інкубаційного періоду, а також будь-яке інфекційне захворювання співробітника лікарні, що розвинулась внаслідок його роботи в даному закладі, незалежно від часу появи симптомів (після або під час перебування у лікарні) (Козлов Р . С., 2000).

Шкіра, слизові оболонки, шлунково-кишкового тракту, слухові проходи, природні складки шкіри новонародженого колонізуються флорою довкілля вже в першу добу життя. Гнійно-запальні захворювання новонароджених, що виникли в період перебування в пологовому будинку або протягом 7 днів після виписки (максимальний інкубаційний період), пов'язані з акушерським стаціонаром, тобто є госпітальними. Повідомлення про захворювання новонароджених надходять в територіальні центри Держсанепіднагляду з поліклінік або дитячих стаціонарів. Найбільше число госпітальних інфекцій виникає у відділеннях, де дитина перебуває тривалий час: у відділеннях інтенсивної терапії, реанімації, у відділеннях другого етапу виходжування недоношених.

Госпітальні інфекції можна розділити на дві групи:

Внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) - викликані патогенними збудниками в результаті занесення інфекції носіями, хворими та особами, у яких захворювання знаходиться в інкубаційному періоді.

Госпітальні гнійно-септичні інфекції (ГГСІ) - інфекції як екзогенного, так і ендогенного характеру, викликані переважно умовно-патогенною флорою.

Статистичний облік ВЛІ в нашій країні, як і в більшості регіонів світу, неповний. Однак в окремих країнах (США, Італія, Великобританія і ФРН) налагоджена більш повна форма звітності. За даними Центру з контролю за хворобами США, в 1998 р. у 2 млн пацієнтів, госпіталізованих у стаціонари США, розвинулися нозокоміальні інфекції (Козлов р.с, 2000).

Існує два методи визначення частоти внутрішньолікарняних інфекцій. Перший - облік захворюваності на 10 койко-днів. Цей показник, поданий американським автором, становить в середньому 0,58%, а від загального числа виписалих новонароджених, включаючи здорових, - 1,4 - 1,7%. Другий - облік кількості захворілих на 100 виписаних хворих. За даними американських авторів, у різних відділеннях неонатального профілю він становить від 14 до 36%.

Згідно зі звітом Комітету з національної проблеми нозокоміальних інфекцій США (NNIS), за 10 років (1986-1996 рр.). В 99 пологових будинках зареєстровано 13 000 інфекційних захворювань новонароджених, обумовлених нозокоміальною інфекцією. У структурі захворюваності переважали пневмонії. Найбільш частими збудниками були епідермальний стафілокок (51%), золотистий стафілокок (28,5%), кишкова паличка (4%), клебсиелла (2,5%). Значно частіше почали реєструватися у тривало хворіючих новонароджених випадки внутрішньолікарняного кандидозу (7,5%), особливо в стаціонарах для недоношених дітей. За даними цього ж звіту встановлено, що при тривалому перебуванні в стаціонарі (більше 20 днів) частіше виділяється грамнегативна флора, зараження якою пов'язане з більш важким прогнозом. При аналізі летальності від внутрішньолікарняного сепсису встановлено, що в 40% випадків мав місце висів грамнегативної флори, в 28% - грибкової і в 7% - грампозитивної флори.

Підходи до вивчення нозокоміальної інфекції різні, не завжди раціональні. Поголовне дослідження матеріалу від хворих дітей - завдання трудомістке і малоінформативне. Значно важливіше встановити факт формування резистентності умовно-патогенного мікроба до антибіотиків, особливо при виділенні його з крові, ліквору, вмісту ендотрахеальної трубки або з катетера, а не з місць природного колонізації умовно-патогенною флорою.

Які би не були різноманітні підходи до трактування внутрішньолікарняних інфекцій, безперечно наступне:

повсюдно відзначається зростання частоти госпітальних інфекцій;

збільшується число важких, часто некерованих форм госпітальних інфекцій (сепсис, фунгемія, пневмонія) з летальністю;

пологові будинки та відділення патології новонароджених, а також відділення раннього віку є стаціонарами високого ризику виникнення епідемічних спалахів нозокоміальної інфекції.