Головна/Лікування хвороб/Опіки


Історія лікування ран і опіків сягає своїм корінням в глибину століть. З цією метою застосовували незліченну кількість найрізноманітніших речовин, кількість яких на даний момент перевищує 3000 [Кузин М. І., Костюченок Б. А., 1981]. Так, з папірусу Еберста, знайденого в XIX столітті, стало відомо, що за 3000 років до н. е.. єгиптяни використовували для лікування ран мед, масло і вино [ар-їв Т. Я., 1966]. Для лікування опіків Гіппократ рекомендував пов'язки із сумішшю, що складається з смоли і розварених і подрібнених рубців старих свиней [Cockschott W., 1956]. Пліній в 74 р. н. е.. при лікуванні опіків застосовував 67 різних медикаментозних засобів [Cockschott W., 1956]. Абу-Алі-ібн-Сіна (Авіцена, 980-1037 рр..) Для лікування ран використовував пов'язки з різними лікарськими рослинами [Вахідов В. В., 1980, Тадж К. Т., 1980]. Парацельс рекомендував мазь для лікування опіків, що складається з сала старих диких кабанів, ведмедів, топленого в червоному вині; після охолодження ця суміш розтирають з смаженими хробаками і волоссям повішеного, знятого з шибениці в повний місяць. Парацельс не задовольнявся, однак, і таким складом мазі і додавав до неї квіти геліотропа, сушений мозок дикого кабана, порошок червоного сандалового дерева і частки цієї мумії [Cockschott W., 1956]. За часів А. Паре всі рани заливали киплячим маслом або припікали залізом. Надалі рани лікували маззю з скипидару, рожевого масла та яєчних жовтків [АрьевТ. Я., 1966]. Улюбленим ліками від опіків в Шотландії було карроново масло, що виготовлялися з вапняної води і льняної олії [Cockschott W., 1956]. У стародавній російській медицині основним методом лікування ран служили пов'язки або зобов'язує (як їх тоді називали) з лікарськими рослинами. Особливою популярністю при лікуванні опіків користувалася лобода, подорожник, морошка і мокриця. У XVII столітті в якості лікарських засобів застосовували 122 види трав, 22 видів квітів, 65 видів коренів, 10 видів кори, 35 видів насіння і 32 види ягід [Анкін І. Л., 1991]. Нерідко російські лечьци застосовували мазі, до складу яких крім рослин включалися жири і смола. Особливою популярністю в XVII столітті користувалася живуча мазь, що складається з воску, ялинової смоли, оливкового і вершкового масла. У східній медицині лікарські рослини також широко використовувалися для лікування ран [Барнаулом О. Д., 1981; Убашеев І. О. та ін, 1987]. Одним з основних напрямків у місцевому лікуванні опіків є використання антимікробних засобів. У минулому столітті всі опіки лікували вапняною водою, яку отримували розчиненням столової ложки негашеного вапна в 1 л води. У книзі 1260 рецептів народної медицини є вказівка ??на спосіб лікування опіків, при якому рани спочатку промивали вапняною водою, а потім накладали пов'язки з маззю, яка містить соснову живицю, свиняче сало і бджолиний віск. У XIX столітті широко застосовували пов'язки з розчинами борної або карболової кислоти. На початку XX століття стали використовувати мазі з борною кислотою, в 30-40-х роках її витіснив танін, на зміну якому, в свою чергу, прийшли мазі з сульфаніламідами, а потім - з антисептиками та антибіотиками. У другій половині XX століття з'явилися багатокомпонентні препарати, які можна використовувати в різні фази ранового процесу.