Антагоністи рецепторів ангіотензину II типу 1

Антагоністи рецепторів ангіотензину II типу 1 (звані також антагоністами АТррецепторів) є найостаннішим нововведенням в ряду пероральних антигіпертензивних препаратів. На сьогодні відомі рецептори АН, принаймні, двох типів: АТ і АТ2. Всі ефекти АН, що впливають на регуляцію рівня артеріального тиску, опосередковані його зв'язуванням з рецепторами до ангіотензину II підтипу AT! (У тому числі вазоконстрикція, секреція альдостерону, реабсорбція Na + у нирках, підвищена активність симпатичної нервової системи). АТ2-рецептори удосталь представлені під час внутрішньоутробного розвитку, а також виявлені в деяких тканинах дорослої людини, проте їх роль невідома.

Антагоністи ATj-рецепторів відносяться до непептидних лікарських засобів, які пригнічують ефекти АН, конкуруючи з ним на рівні AT!-Рецепторів. У результаті пригнічуються ефекти, опосередковувані АН, включаючи вазоконстрикцію, секрецію альдостерону і реабсорбцію Na + в нирках (мал. 17.6), це супроводжується зниженням артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією. Антагоністи АТррецепторів викликають більш повну блокаду ренінангіотензинової системи, ніж інгібітори АПФ, оскільки останні не повністю блокують утворення АН (деяка кількість AI перетворюється в АН за участю інших, ніж АПФ ферментів). На відміну від інгібіторів АПФ, антагоністи ATj-рецепторів не впливають на рівень брадикініну в сироватці крові (мал. 17.6). У клінічних дослідженнях було показано, що антагоністи ATj-рецепторів володіють антигіпертензивним ефектом, порівнянним з таким для інгібіторів АПФ і р-блокаторів.

Прототип антагоністів AT!-Рецепторів, лозартан, швидко всмоктується з ШКТ, протягом години його концентрація в сироватці крові досягає максимальних значень. Виводиться він, в основному, з жовчю і частково з сечею. Його основний метаболізм більш активний, ніж сам препарат і характеризується більш тривалим періодом напіввиведення. Аналогічно інгібіторів АПФ, гіпотензивний ефект лозартану посилюється при його призначенні з тіазидними діуретиками. На відміну від інгібіторів АПФ, лозартан не викликає кашель. Ще одна потенційна перевага лозартану полягає в тому, що він знижує рівень сечової кислоти (хоча механізм цього невідомий); це є важливою властивістю, що може виявитися корисним у лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію, які страждають на подагру.

У клінічних дослідженнях було показано, що лозартан добре переноситься хворими. До можливих його побічних ефектів слід віднести артеріальну гіпотензію і гіперкаліємію (за рахунок зниженого рівня альдостерону), які є цілком передбачуваними наслідками інгібування АН.