Головна/Лікування хвороб/Опіки


Перші спроби тривалого збереження життєздатності фрагментів шкіри були зроблені ще в XIX столітті Люінггреном, який містив шматочки шкіри в асцитної рідини протягом тривалого часу і потім трансплантували їх донору, від якого вони були отримані. Застосовувана на перших порах культуральна середовище, як правило, була простою і складалася з сольового розчину того чи іншого складу, куди додавали глюкозу і плазму крові (або асцит-ную рідина).

На початку 50-х років XX століття Білінгхем і Рейнольд зробили спробу використовувати клітини епідермісу для лікування ран. При цьому кератиноцити не культивували, а лише відокремлювали епідерміс від дерми за допомогою трипсину або ж отримували суспензію епідермоцітов, які переносили (у вигляді епідермального пласта або суспензії клітин) на підготовлене ложе рани. Такого роду трансплантація приводила до приживлення епітеліального пласта або до появи острівців епітелізації (при нанесенні суспензії клітин), які потім зливалися між собою.

Ідею про доцільність використання культивованих in vitro кератиноцитів (КЦ) для лікування ран вперше висловив P. Medawar (1948). Першу успішну трансплантацію аутологічних кератиноцитів з первинної культури на рани кроликів здійснив М. Ка-rasek (1971). Дещо пізніше для культивування КЦ стали використовувати підкладки з біологічних тканин (з дерми свині), що дозволило, по-перше, істотно поліпшити вихід Клітин при кожному пасажі і, по-друге, дало можливість проводити багаторазове рекультівірованіе [Igel H. et al, 1974; Freeman A. et al., 1976].

J. Rheinwald, H. Green (1975) розробили технологію серійного культивування великих кількостей КЦ людини і успішно застосували її для лікування обпечених. Цей метод став базисним і найбільш широко застосовується до цих пір.

Спроби культивування клітин робилися і в СРСР [Арсеній І. А. та ін, 1986; Григор'єва Т. Г., 1988; Пальцин А. А. та ін, 1989; Туманов В. П. та ін, 1989].

M. Karasek, M. Charlton (1971) застосували як підкладку для культивування КЦ колагеновий гель, що дозволило поліпшити проліферацію клітин у культурі. Наступним великим кроком у розвитку методу стало використання фідерного шару фібробластів, які забезпечують КЦ необхідними ростовими факторами. Виділення та застосування епідермального фактора росту (ЕФР) дало можливість отримувати достатні кількості клітинного матеріалу при культивуванні і використовувати його у практиці лікування тя-желообожженних [Gallico M. et al., 1984]. В даний час розроблені численні варіанти технології культивування КЦ людини, вивчені численні ростові фактори і добавки в культуральне середовище. Удосконалення технології вирощування кератиноцитів in vitro постійно триває.

Метою цієї глави є виклад особливостей лікування обпалених допомогою пересадки вирощених in vitro клітин шкіри, знання яких необхідно хірурга. Детальніше питання культивування кератиноцитів наведені в ряді посібників [Irene Leigh, Birgitte Lane & Fiona Watt. The Keratinocite Handbook. Cambridge University Press, 1994; терських В. В, Васильєв А. В., Епідер-формальні кератиноцити людини і тварин .- М.: Наука, 1995].

ВИРОЩУВАННЯ І ПЕРЕСАДКА багатошарових ПЛАСТІВ Аутологичну Кератиноцити ПРИ ЛІКУВАННІ тяжелообожженних

У зв'язку з розвитком біотехнологічних методів відновлення шкірного покриву результати лікування тяжелообожженних істотно покращилися. В даний час за кордоном застосовують, головним чином, різні модифікації методу Гріна. Цей метод дозволяє в порівняно короткі терміни вирощувати епітеліальні пласти, що перевершують за площею в 1000 і навіть в 10 000 разів розміри вихідного шматка шкіри. Створена індустрія з виробництва клітинного матеріалу для трансплантації обпаленим. Зокрема, компанія BioSurface Technology Inc. (США), починаючи з 1989 року, виростила 37 000 багатошарових пластів кератиноцитів, які були використані для лікування 240 хворих у 79 країнах світу [Odessey R., 1992]. Незважаючи на високу вартість пластів (собівартість культивування становить 7-8 доларів США зд кожен см2 клітинної культури), цей метод знаходить все більш широке застосування при лікуванні постраждалих.

Метод Гріна отримав заслужене визнання при лікуванні постраждалих з обширними опіками, у яких мав місце дефіцит донорських ресурсів шкіри. За допомогою пересадки вирощених in vitro клітинних пластів можна швидко відновити шкірний покрив на великій площі [Snelling et ah, 1990]. Відомо досить багато прикладів успішного застосування методу. Так, М. Patton і співавт. (1990) відновили шкірний покрив у тяжелообожженних з ураженням шкіри на площі 92% і 74% поверхні тіла. D. Mascio (1990) повідомив про успішне лікування 18-річної потерпілої з глибокими опіками шкіри на площі 87% поверхні тіла.

D. Barillo і співавт. (1992) за допомогою пересадки аутологічних пластів кератиноцитів вилікували 3 тяжелообожженних з середньою площею ураження 59% поверхні тіла. P. Clugston і співавт. (1991) повідомили про успішне лікування 18 хворих з середньою площею глибокого ураження 49% поверхні тіла. При цьому пересадженими пластами кератиноцитів був відновлений шкірний покрив на площі від 2 до 35% наявних ран. P. Brychta і співавт. (1993) за допомогою пластів кератиноцитів домоглися відновлення шкірного покриву у потерпілого з опіками на площі 80% поверхні тіла. J. Rives і співавт. (1994) застосували аутологічних клітинні пласти для лікування 12 постраждалих з опіками, що перевищують за площею 60% поверхні тіла. Трансплантація вирощених in vitro кератиноцитів дозволяє істотно знизити летальність постраждалих з обширними опіками шкіри. При лікуванні 9 хворих з обширними ураженнями (більше 70% поверхні тіла) Haith і співавт. (1992) після видалення струпа на рани пересаджували аллоген-ную шкіру, а остаточне відновлення шкірного покриву здійснювали трансплантацією пластів аутологічних кератиноцитів. У результаті всі постраждалі вижили. У зв'язку з тим, що такі великі опіки у постраждалих у віці від 5 до 34 років приводять до загибелі в 80% випадків, автори пов'язують свій успіх із застосуванням клітинних культур. Про зниження летальності при використанні цієї технології повідомляють і інші автори. М. Munster (1992) при лікуванні 10 постраждалих з середньою площею ураження 71,6% поверхні тіла трансплантували на рани аутологічних багатошарові пласти кератиноцитів (МПК).Ветойгруппеніодін хворий не загинув, тоді як в групі порівняння, що складається з 41 пацієнта з середньою площею ураження 54,7%, загинуло 14. R. Zermani і співавт. (1995) трансплантували на рани літніх постраждалих клітинні культури і з цим пов'язують досягнуте зниження летальності.

Відносно невелика площа поверхні тіла у дітей робить застосування методу особливо привабливим, оскільки в цьому випадку необхідні масиви клітин можуть бути отримані порівняно швидко [МсАгее et al., 1993]. S. Krupp і співавт. (1992) повідомили про успішне відновлення шкірного покриву цим методом у 21 дитини з обширними опіками. D. Herngdon, R. Rutan (1992) застосували метод при лікуванні 47 тяжелообожженних дітей з глибоким ураженням на площі понад 80% поверхні тіла. При цьому ранові дефекти, які утворилися після видалення струпа, автори закривали алогенної шкірою. Для лікування кожної дитини потрібно в середньому 2 м2 алогенної шкіри до того, як було отримано достатню кількість аутокожі або клітинних пластів. М. Desai і співавт. (1991) використовували клітинні пласти при лікуванні 10-річного хлопчика з глибокими (ШБ ст.) Опіками на площі 98% поверхні тіла. При цьому культивованими in vitro клітинами був відновлений шкірний покрив на площі 70% поверхні тіла. К. МсАгее і співавт. (1993) повідомили про успішне лікування 6 дітей з обширними опіками (середня загальна площа опіків 66%, з них глибокого - 52%). Z. Ros і співавт. (1994) з успіхом застосували аутологічних ке-ратіноціти для лікування 3 дітей з опіками на площі більше 70% поверхні тіла.

Таким чином, дані наукової літератури та результати власних досліджень дають підставу зробити висновок про те, що пересадка на ранові поверхні багатошарових пластів аутологічних ке-ратіноцітов дозволяє ефективно відновлювати епідерміс.