Головна/Лікування хвороб/Лікуємо серце


Основу невідкладної кардіології повинна становити активна профілактика невідкладних кардіологічних станів.

Можна виділити три напрями попередження невідкладних кардіологічних станів:

- Первинна профілактика серцево-судинних захворювань;

- Вторинна профілактика при наявних серцево-судинних захворюваннях;

- Невідкладна профілактика при загостренні перебігу серцево-судинних захворювань.

Первинна профілактика є найефективнішим напрямом і включає здоровий спосіб життя, боротьбу з факто-

рами ризику серцево-судинних захворювань (припинення ку ренію, зниження, надлишкової маси тіла та ін.)

Певне значення має і медикаментозне лікування. Наприклад, тривале застосування статинів (симвастатин, праваста-тин) не тільки покращує ліпідний обмін, а й надає сприятливу дію на стан ендотелію, перешкоджає пошкодженню атеросклеротичної бляшки і тромбообразоваіію. Тому тривале профілактичне призначення статинів може поліпшити перебіг ІХС навіть у хворих з невисоким рівнем холестерину.

На жаль, основне значення цього напрямку, як правило, недооцінюють не тільки пацієнти, а й лікарі. Не зупиняючись на труднощах, пов'язаних з проведенням превентивних заходів, зауважимо, що за наявності реальних факторів ризику від первинної профілактики серцево-судинних захворювань відмовлятися неприпустимо.

Вторинна профілактика невідкладних кардіологічних зі стоянь полягає у своєчасному виявленні і повноцінному лікуванні вже розвинулися захворювань. Значення адекватної терапії серцево-судинних захворювань для попередження важких ускладнень не викликає сумніву. Наприклад, мета-аналіз 17 досліджень застосування гіпотензивних засобів у пацієнтів з гіпертонічною хворобою показав, що зниження диаст-вої артеріального тиску на 5-6 мм рт. ст. скорочує ймовірність виникнення інсульту на 38%, серцево-судинну летальність - на 21% [Collins R. і співавт., 1990]. Однак навіть у Москві ефективну терапію при гіпертонічній хворобі отримують лише 12% пацієнтів [Бритов А. М. та співавт., 1996].

Не викликає сумнівів і позитивна роль тривалого прийому якісних блокаторів р-адренорецепторів і ацетил саліцилової кислоти у хворих з ІХС, особливо після інфаркту міокарда.

Однак лікування неодмінно має бути якісним. При цьому під якісним лікуванням слід розуміти не тільки нормалізацію окремих показників, але і позитивний вплив на якість і тривалість життя, що далеко не завжди взаємозалежне (глава 12).

Наприклад, лікування порушень серцевого ритму і провідності традиційно ототожнюють з призначенням антиаритмічних засобів. Тим часом більшість антиаритмічних препаратів, усуваючи аритмію, знижує виживання. Негативний вплив на

тривалість життя особливо яскраво проявляється у антиаритмічних препаратів I класу (CAST-I, CAST-II, IMPACT та ін.)

Навпаки, значення систематичного застосування якісних інгібіторів АПФ (еналаприл, раміприл, периндоприл) виходить за рамки стабілізації артеріального тиску при гіпертонічній хворобі або підвищення серцевого викиду при недостатності кровообігу. Тривале лікування інгібіторами АПФ в значній мірі усуває важкі структурні зміни серцево-судинної системи (зокрема, зменшує гіпертрофію серцевого м'яза і судинної стінки) розвинулися внаслідок гіпертонічної хвороби, серцевої недостатності, інфаркту міокарда. Показано сприятливу дію інгібіторів АПФ на стан ендотелію, що призводить до поліпшення перебігу ІХС, перешкоджає прогресуванню атеросклерозу, виникненню толерантності до нітропрепаратах. Особливо вражаючими виявилися результати застосування інгібіторів АПФ у хворих з ІХС з цукровим діабетом (GISSI-3).

Говорячи про якісному лікуванні хворих з серцево-судинними захворюваннями, не можна не відзначити необхідність викорінення поліпрагмазії, яку поки стримують швидше економічні, а не медичні міркування.

Невідкладна профілактика - комплекс екстрених заходів для попередження виникнення невідкладного кардіологічного стану або його ускладнень.

Невідкладна профілактика включає в себе:

1) невідкладних заходів щодо попередження розвитку неот помилкового кардіологічного стану при різкому збільшенні ризику його виникнення (при погіршенні перебігу серцево-судинного захворювання, анемії, гіпоксії; перед неминучою високої фізичної, емоційної або гемодинами-чеський навантаженням, хірургічним втручанням і т. п.);

2) комплекс заходів самодопомоги, застосовуваний хворими з серцево-судинними захворюваннями при виникненні невідкладного стану в рамках попередньо розробленої лікарем індивідуальної програми;

3) максимально ранню і мінімально достатню невідкладну медичну допомогу;

4) додаткові заходи для попередження розвитку ускладнень невідкладних кардіологічних станів.

Якщо спробувати оцінити, наскільки адекватно використовується цей останній лрофілактіческій шанс, то результати також виявляться незадовільними. Наприклад, значення раннього застосування блокаторів р-адренорецепторів для попередження ускладнень інфаркту міокарда не викликає сумнівів. Однак препарати цієї групи використовуються явно недостатньо як при наданні невідкладної допомоги на догоспітальному етапі, так і в стаціонарі. Надмірне захоплення профілактичним застосуванням лідокаїну у хворих з інфарктом міокарда і явно неповні заходи щодо попередження ТЕЛА у хворих з вкрай високим ризиком її розвитку - типові приклади нераціонального використання наявних можливостей.

Таким чином, у попередженні невідкладних кардіологічних станів існують реальні резерви, якими було б гріх не скористатися.

Для оптимального застосування цих резервів, очевидно, слід враховувати і добову циклічність виникнення не відкладні кардіологічних станів. Так, ймовірність розвитку раптової смерті, інфаркту міокарда, інсульту зростає з 6 до 12 год ранку; погіршення стану при варіантної стенокардії та серцевої недостатності, як правило, настає в нічні години. Тому режим прийому лікарських засобів бажано підбирати таким чином, щоб насамперед перекрити найбільш вразливе для пацієнта час доби.

Раціональне профілактичне лікування не тільки покращує якість життя пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, але й дає виграш у часі для реалізації компенсаторних можливостей організму (розвитку колатералей, перебудови біохімічних процесів тощо), що може забезпечити надійну стабілізацію їх стану.

На закінчення ще раз підкреслимо, що визначальним напрямом невідкладної кардіології повинна стати ак тивна профілактика невідкладних станів, тобто попередження, своєчасна діагностика і адекватна терапія серцево-судинних захворювань.

Безпосередні та віддалені результати екстреної ме діцінской допомоги більшою мірою залежать від її своєчасного початку і вибору правильної тактики, ніж від наявності складної лікувально-діагностичної апаратури і "незамінних" лікарських препаратів.

Вибору правильних тактичних і лікувальних рішень може допомогти оцінка тяжкості гострого порушення кровообігу або небезпеки його виникнення.

Очевидно, що інтенсивні медикаментозні впливу на хворих з гострим порушенням кровообігу, тобто при невідкладних кардіологічних станах, особливо небезпечні. Тому невідкладне кардіологічна допомога повинна бути максимально ранній, але мінімально достатньою.

Мінімально достатня невідкладна медична допомога - ~ це першочергові обов'язкові діагностичні, лікувальні та профілактичні заходи, рекомендовані при цьому невідкладному стані.

Поліпшити результати надання екстреної кардіологічної допомоги можна шляхом осмисленого застосування відповідних рекомендацій.

Істотну користь може принести розробка лікуючим лікарем індивідуальних програм самодопомоги для пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями.

Основу невідкладної кардіологічної допомоги складають елементарна організація і оснащеність лікувально-діагностичного процесу, а головне, фахівці, що володіють клінічним мисленням, практичним досвідом і самовідданістю.