Головна/Лікування хвороб/Гастроентерологія (Частина 1)


При ендоскопічному і часто гістологічному дослідженні слизової оболонки шлунка у хворих з функціональними розладами шлунка відзначають нормальне її будову. Однак при гістохімічному дослідженні та електронної мікроскопії виявляються зміни, що відображають різну функціональну активність клітинних елементів слизової оболонки [Бабаход-жаев Н. К., 1971; Успенський В. М., 1972; Дорофєєв Г. І., Успенський В. М., 1984 ]. Ці зміни особливо чітко виражені в клітинах покривно-ямкового епітелію шлунка і в келихоподібних клітинах ворсинок дванадцятипалої кишки, при гіперхлоргід-рії вони збільшені в розмірах, містять велику кількість муцину, який заповнює клітку і відтісняє ядро ??до її основи. ШИК-реакція, що дозволяє виявити нейтральні глікозил-аміноглікани, які є складовою частиною муцину епітелію, різко позитивна. Поряд з ознаками гіперфункції епітелію спостерігається його гіперплазія; це призводить до поглиблення і утворення нових шлункових ямок, що надає їм штопо-рообразний вигляд. Подібні зміни відбуваються і в дванадцятипалій кишці, внаслідок чого ворсинки стають видовженими і розгалуженими.

У пилорическую і бруннеровихзалоз залозах збільшуються розміри і кількість секреторних клітин, що містять велику кількість муцину, багатого глікозаміногліканами. Гістохімічне і електронно-мікроскопічне дослідження головних і парієтальних клітин при гіперхлоргідріі показало збільшення їх розмірів, поява гігантських головних і парієтальних клітин. При цьому відмічено збільшення вмісту білково-ліпоїдних комплексів у цитоплазмі парієтальних клітин; РНК, ДНК і гранул пепсиногену - в головних клітинах [Бабаходжаев Н. К., 1971; Успенський В. М., 1979]. Значно збільшується число надлишково функціонуючих головних і парієтальних клітин в фундального залозах при шлунковій гіперсекреції, вони виявляються більш ніж у 80% хворих з функціональними розладами шлунка даного типу [Дорофєєв Г. І., Успенський В. М., 1984]. Рідше при підвищеній секреції соляної кислоти і пепсину спостерігається збільшення числа головних і парієтальних клітин або розширення секреторною зони за рахунок антрального відділу шлунка. Проте морфологічне та ультраструктурні вивчення парієтальних клітин свідчить про їх високу функціональної активності і показує, що гіперсекреція соляної кислоти можна лише частково пояснити збільшенням їх числа [Морозов І. А. та ін, 1977].

Поєднання гіперплазії парієтальних клітин з їх прискореної диференціацією становить морфологічний субстрат гіперсекреторной синдрому [Аруін Л. І., 1977; Морозов І. А. та ін, 1977].

При гіпохлоргідрії виявлені гістохімічні зміни протилежного характеру: зміст нейтральних глікозил-ногліканов нерівномірно зменшено і в покривно-ямкового епітелію, і в келихоподібних клітинах; більшість клітин невеликих розмірів, вони виглядають оптично порожніми. Функціональна активність залоз за даними ШИК-реакції істотно знижена.

Дослідження ендокринної системи шлунка показало, що у більшості хворих з функціональними розладами шлунка кількість G-і Eel-клітин не виходить за межі норми і збільшується лише при значному числі парієтальних клітин. Кількість ентерохромафінних клітин, що виділяють сіро-тонін (Ес-клітини), різко збільшена, більш значно - в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки у хворих з підвищеним шлунковим кіслотовиделенія, що, на думку Г. І. Дорофєєва і В. М. Успенського (1984) , підтверджує концепцію про адаптаційно-компенсаторного характеру гіперплазії і гіперфункції даних клітин при підвищеному кислотно-пептичної дії шлункового соку.

Крім зазначених морфологічних змін клітин епітелію слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, при функціональних розладах шлунка відбувається набряк власного шару, підвищується кровонаповнення судин, спостерігається лейкопедез, помірно підвищується клітинна інфільтрація (ознаки запалення). За даними В. М. Успенського (1982), ці ознаки слід віднести до травного запаленню, добовий ритм якого, так само як і ритм шлункової секреції, порушений. Автор пропонує вважати гістохімічні ознаки довгостроково існуючого травного запалення морфологічним критерієм функціонального розладу шлунка.

Зазначені зміни у хворих з функціональними розстрой ствами шлунка носять оборотний характер, і їх вираженість з плином часу може змінюватися.

Таким чином, функціональний розлад шлунка має своє морфологічне вираження. При підвищеній секреторній функції шлунка нерідко виявляються гіперпластичні процеси слизової оболонки, гіпертрофія парієтальних клітин, посилення діяльності мукоїдне клітин, підвищення вмісту ри-бонуклеопротеідов в головних клітинах і активності окисно-відновних ферментів у цитоплазмі парієтальних клітин. При цьому міняються і ультраструктурні характеристики парієтальних клітин: збільшується число секреторних гранул, кількість і розміри мітохондрій, розширюються внутрішньоклітинні канальці, поглиблюється профіль ендоплазматичного ретикулума.

При зниженій секреторній функції шлунка знижується вміст глікозаміногліканів та активність окисно-відновних ферментів, що має своє ультраструктурні вираз [Бабаходжаев Н. К., 1971; Дорофєєв Г. І., Успенський В. М., 1984].